 реклама 
|
|
||||||||||||||||
реклама
Прес-реліз:
<p><strong>"Турандот" </strong></p> <div class="information__title" style="margin: 0px 32px 0px 0px; padding: 0px; outline: 0px; width: 377.391px; text-transform: uppercase; font-weight: 600; line-height: 1.5; letter-spacing: 1.7px; color: #626262; font-family: OpenSans, sans-serif;">ТРИВАЛІСТЬ</div> <div class="information__text" style="margin: 0px; padding: 0px; outline: 0px; width: 1132.2px; font-size: 18px; line-height: 1.33; color: #626262; font-family: OpenSans, sans-serif;">2 години 30 хвилин</div> <div class="information__text" style="margin: 0px; padding: 0px; outline: 0px; width: 1132.2px; font-size: 18px; line-height: 1.33; color: #626262; font-family: OpenSans, sans-serif;"> </div> <p style="margin-right: 0px; margin-bottom: 10px; margin-left: 0px; padding: 0px; outline: 0px; border: none; font-size: 18px; line-height: 1.5; color: #626262; font-family: OpenSans, sans-serif;">Оперу «Турандот» – останню у своїй творчості – Джакомо Пуччіні задумав у листопаді 1919 року. Сюжет засновано на п’єсі Карло Гоцци, який написав свою «казку для театру» у 1761 році за мотивами повісти азербайджанського письменника XII століття Нізамі. Працювати над «Турандот» Пучіні почав улітку 1920 року, заручившись підтримкою лібретистів Джузеппе Адамі та Ренато Симоні. При цьому композитор не обмежувався лише написанням музики, а й сам брав участь у розробці лібрето. Робота над оперою тривала до самої смерті Пуччіні, який помер від раку у 1924 році. Такий тривалий строк пояснюється тим, що один з авторів був затребуваним драматургом і часто відволікався на власні проєкти. Пуччіні не встиг дописати фінальний дует Турандот і Калафа.</p> <p style="margin-right: 0px; margin-bottom: 10px; margin-left: 0px; padding: 0px; outline: 0px; border: none; font-size: 18px; line-height: 1.5; color: #626262; font-family: OpenSans, sans-serif;">На прем’єрі 25 квітня 1926 року диригент Артуро Тоскані зупинив спектакль на останньому такті, який написав композитор, повернувся до публіки і заявив, що на цьому місці опера обривається, оскільки маестро не стало. Повністю твір було показано наступного дня – заключний дует і фінал написав Франко Альфано, використавши чернетки автора. Цей варіант критики визнають маловиразним і тому свої версії запропонували композитори Лучано Беріо (прем’єра відбулась у 2002 році) та Хао Вей (прем’єра відбулась у 2007 році).</p> <p style="margin-right: 0px; margin-bottom: 10px; margin-left: 0px; padding: 0px; outline: 0px; border: none; font-size: 18px; line-height: 1.5; color: #626262; font-family: OpenSans, sans-serif;">«Турандот» – найскладніша з усіх опер Пуччіні і тому найменш популярна у режисерів. Вона важка у виконанні і важка для сприйняття, а партії двох головних героїв розраховані на видатні голоси. Арія Калафа “Nessum Dorma” («“Ніхто не засне”») з останнього акта опери є одним зі стандартів вокального мистецтва для тенорів. Разом з тим, як пише музикознавець Абрам Гозенпуд, «за чарівністю мелодики, яскравістю і свіжістю гармонії, блиском оркестру, драматизмом, багатством музичної драматургії це – своєрідна енциклопедія музичної майстерності». Дослідники виділяють у «Турандот» такі основні музичні теми: «крижану» тему самої принцеси, «героїчну» тему Калафа, «комічну» та «цинічну» теми міністрів (прообразами яких стали Панталоне, Тарталья і Брігелла – персонажі театру dell`arte), «романтичну» тему Ліу, а також тему народу (масові хорові сцени). Музикознавець Джордж Марек не виключає, що ця «народна тема», не притаманна іншим творам композитора, могла з’явитися в «Турандот» під впливом «Бориса Годунова» Модеста Мусоргського. Критики наголошують на деяких задовгих місцях (в основному – у партіях міністрів Пінга, Панга і Понга), але переконані, що, якби Пуччіні мав можливість закінчити і відредагувати свій твір, то він задовольнив би смаки найвибагливіших поціновувачів.</p>
<p><strong>"Турандот" </strong></p> <div class="information__title" style="margin: 0px 32px 0px 0px; padding: 0px; outline: 0px; width: 377.391px; text-transform: uppercase; font-weight: 600; line-height: 1.5; letter-spacing: 1.7px; color: #626262; font-family: OpenSans, sans-serif;">ТРИВАЛІСТЬ</div> <div class="information__text" style="margin: 0px; padding: 0px; outline: 0px; width: 1132.2px; font-size: 18px; line-height: 1.33; color: #626262; font-family: OpenSans, sans-serif;">2 години 30 хвилин</div> <div class="information__text" style="margin: 0px; padding: 0px; outline: 0px; width: 1132.2px; font-size: 18px; line-height: 1.33; color: #626262; font-family: OpenSans, sans-serif;"> </div> <p style="margin-right: 0px; margin-bottom: 10px; margin-left: 0px; padding: 0px; outline: 0px; border: none; font-size: 18px; line-height: 1.5; color: #626262; font-family: OpenSans, sans-serif;">Оперу «Турандот» – останню у своїй творчості – Джакомо Пуччіні задумав у листопаді 1919 року. Сюжет засновано на п’єсі Карло Гоцци, який написав свою «казку для театру» у 1761 році за мотивами повісти азербайджанського письменника XII століття Нізамі. Працювати над «Турандот» Пучіні почав улітку 1920 року, заручившись підтримкою лібретистів Джузеппе Адамі та Ренато Симоні. При цьому композитор не обмежувався лише написанням музики, а й сам брав участь у розробці лібрето. Робота над оперою тривала до самої смерті Пуччіні, який помер від раку у 1924 році. Такий тривалий строк пояснюється тим, що один з авторів був затребуваним драматургом і часто відволікався на власні проєкти. Пуччіні не встиг дописати фінальний дует Турандот і Калафа.</p> <p style="margin-right: 0px; margin-bottom: 10px; margin-left: 0px; padding: 0px; outline: 0px; border: none; font-size: 18px; line-height: 1.5; color: #626262; font-family: OpenSans, sans-serif;">На прем’єрі 25 квітня 1926 року диригент Артуро Тоскані зупинив спектакль на останньому такті, який написав композитор, повернувся до публіки і заявив, що на цьому місці опера обривається, оскільки маестро не стало. Повністю твір було показано наступного дня – заключний дует і фінал написав Франко Альфано, використавши чернетки автора. Цей варіант критики визнають маловиразним і тому свої версії запропонували композитори Лучано Беріо (прем’єра відбулась у 2002 році) та Хао Вей (прем’єра відбулась у 2007 році).</p> <p style="margin-right: 0px; margin-bottom: 10px; margin-left: 0px; padding: 0px; outline: 0px; border: none; font-size: 18px; line-height: 1.5; color: #626262; font-family: OpenSans, sans-serif;">«Турандот» – найскладніша з усіх опер Пуччіні і тому найменш популярна у режисерів. Вона важка у виконанні і важка для сприйняття, а партії двох головних героїв розраховані на видатні голоси. Арія Калафа “Nessum Dorma” («“Ніхто не засне”») з останнього акта опери є одним зі стандартів вокального мистецтва для тенорів. Разом з тим, як пише музикознавець Абрам Гозенпуд, «за чарівністю мелодики, яскравістю і свіжістю гармонії, блиском оркестру, драматизмом, багатством музичної драматургії це – своєрідна енциклопедія музичної майстерності». Дослідники виділяють у «Турандот» такі основні музичні теми: «крижану» тему самої принцеси, «героїчну» тему Калафа, «комічну» та «цинічну» теми міністрів (прообразами яких стали Панталоне, Тарталья і Брігелла – персонажі театру dell`arte), «романтичну» тему Ліу, а також тему народу (масові хорові сцени). Музикознавець Джордж Марек не виключає, що ця «народна тема», не притаманна іншим творам композитора, могла з’явитися в «Турандот» під впливом «Бориса Годунова» Модеста Мусоргського. Критики наголошують на деяких задовгих місцях (в основному – у партіях міністрів Пінга, Панга і Понга), але переконані, що, якби Пуччіні мав можливість закінчити і відредагувати свій твір, то він задовольнив би смаки найвибагливіших поціновувачів.</p>